Президент Федерації біатлону України розповів про медалі, кадрові зміни у тренерському штабі, підготовку до нового сезону, фінансування та пошук партнерів в інтервʼю для Главком.
Олімпійський сезон для українського біатлону виявився доволі контраверсійним. Наші біатлоністи не змогли здобути нагород головних стартів – Кубка світу та Олімпіади. Разом з тим, юні українські біатлоністи вибороли відразу шість нагород юніорського Чемпіонату світу, що стало рекордним показником.
Нещодавно у чоловічій та жіночій збірній України відбулися значні трансформації. Команди очолили молоді фахівці – Оксана Хвостенко та Сергій Семенов.
Але чи принесуть ці зміни нові перемоги українському біатлону?
Саме про це, а також про вплив війни на спортивні результати, ймовірність залучення легіонерів до збірної, розвиток біатлону в регіонах «Главком» поспілкувався з народним депутатом та керівником Федерації біатлону України Іваном Крульком.
«Після Сочі ми не змогли у біатлоні здобути жодну медаль. На це є причини»
Пане Іване, оцініть олімпійський сезон для українського біатлону. Чи варто його називати невдалим через відсутність медалей на етапах Кубка світу та Олімпіаді? З 2014 року Україна не має олімпійських медалей у біатлоні. Це ознака регресу?
Давайте розпочнемо з того, що в нас у жодному з зимових видів спорту на цій Олімпіаді не було жодної медалі. За останні три Олімпіади у нас медальною була лише лижна акробатика. І то тільки у Олександра Абраменка, який завоював золото і срібло. От це і є реалії нашого зимового спорту.
На жаль, дійсно з 2014 року, коли в нас було золото в Сочі, ми не могли у біатлоні здобути медаль. На це є причини. Безумовно, це і зміна поколінь. Це і дуже серйозне підвищення конкуренції в біатлоні. Це можливості України готувати власних спортсменів. Вони не посилюються. Вони, на жаль, послаблюються, адже руйнуються наші бази для підготовки.
Якщо ми оцінюємо олімпійський сезон, то успіх – якщо є медаль, а якщо немає медалі – це не успіх. Водночас ми розуміємо, що потрібні реальні кроки, аби в нас з’являлися медалі. Але це не може бути випадковістю. Це має бути система.
Так, могли вистрілити певні наші спортсмени. Ми це бачили за результатами. Але біатлон передбачає дві складові: швидкість ходу і стрільбу. Десь хтось, от як болгарська спортсменка в індивідуальній гонці на Олімпіаді (Лора Христова виграла бронзу – «Главком») вистрілила і стала третьою. Звісно, таке буває. Але ми говоримо зараз не про випадковість, ми говоримо про систему.
Для того, щоб в Закарпатті з’явився біатлон, ми туди запросили жити родину Меркушиних
Що робить федерація біатлону аби змінити ситуацію? Яке ваше бачення цієї системи?
Для того, щоб була система, то мають бути успіхи на етапах Кубка світу, і тільки там ми можемо зрозуміти, які в нас є перспективи зростати. От зараз я вам точно можу сказати, що в нас є дуже перспективна молодь, яка здатна за чотири роки правильної і системної роботи вирости в спортсменів найвищого рівня, які будуть конкурувати за високі місця. Зокрема, це показав останній юніорський Чемпіонат світу, де ми взяли рекордну кількість медалей – шість нагород.
І якщо подивитися на склад, особливо на дівчат, які вже з нового сезону почнуть готуватися і тренуватися разом з національною командою, то це якраз є та перспектива підготувати за чотири роки дуже боєздатну збірну.
Загалом, якщо ми оцінюємо минулий сезон, то безумовно слід згадати про втрату двох квот на гонки Кубка світу – у чоловіків і жінок. Це для нас відчутна історія і це треба буде відновлювати. Я переконаний, що в наступному сезоні ми відновимо ці квоти. І вже є розуміння, яким чином ми це зробимо.
Разом з цим я не вважаю, що наш біатлон в регресі. Швидше, ми робимо таке добре присідання для того, щоб потім відштовхнутися і добре підстрибнути. На мою думку, наш біатлон розвивається дуже динамічно. І мені здається, що ми робимо реальні і дуже великі кроки для того, щоби український біатлон набував масовості, щоб він не був тільки біатлоном для умовно невеликої кількості людей.
Нам потрібно змінювати систему підбору кадрів, тому що біатлон за радянських часів розвивався здебільшого в східних областях: Сумщина, Чернігівщина, Харківщина, безумовно, Тернопіль, трохи Львів, Київ, Київська область, і все.
Нам треба змінити цю парадигму, тому що біатлон в першу чергу зимовий вид спорту. Де нам шукати кадри? Насамперед, в Карпатах. Там навіть діти мають інші задатки від народження. Мова про роботу легень та серця: ті, хто народилися і виросли в горах, в них трошки інші дані стартові.
Отже, ми повинні робити все можливе, щоб у нас з’являлися якісні спортсмени з західних областей: Львівська, Івано-Франківська і Закарпатська. Можу сказати, що тільки за останні кілька років в нас з’явилися федерації біатлону в Закарпатській, Івано-Франківській областях.
У нас дотепер немає спортсменів з Івано-Франківської області. Тільки зараз перші з’являються. І це після того, як ми штучно, по суті, почали створювати там клуби і відділення в ДЮСШ.
Для того, щоб в Закарпатті з’явився біатлон, ми туди запросили жити родину Меркушиних. Придбали їм за рахунок спонсорів житло, щоб вони там жили і щоб набирали групи. І це вже дає відчутні результати. Зараз бачимо, що на дитячому рівні там з’явилося кілька суперперспективних дівчаток, які показують найвищі результати.
Але, що означає підготувати спортсмена? На це впливають різні речі, в тому числі міграція. Батьки вирішили, наприклад, кудись поїхати, і все: дитина перестає, по суті, займатися біатлоном.
У нас є кілька перспективних спортсменів, які з батьками виїхали через війну за кордон, не з західних областей, з інших. З такими дітьми втрачається контакт, вони починають там займатися іншими справами і йдуть зі спорту. Хоча показували достатньо перспективні результати. Тому виходимо з тих складних реалій, які маємо.
І ще один момент. Ми ж взяли для себе однозначну лінію – що легіонерів у нас не буде. Ми покладаємося на власні сили, виховуємо власну молодь і рухаємося цим шляхом. Я є прихильником цієї ідеї – ми повинні виховувати саме українців, але тоді треба набиратися терпіння і скрупульозно робити цю роботу – дуже непросту.
«Кількість дітей, які приходять в біатлон, не знизилася»
Яка у нашому біатлоні ситуація з кадрами? Чи зменшилася кількість дітей, які ним займаються?
Я не можу сказати, що в нас знизилася кількість дітей, які приходять в біатлон. Вона, скоріш за все, збільшилася.
Коли я йшов на президента Федерації біатлону, то першим пунктом моєї програми якраз була ідея масового біатлону. Всі пункти моєї програми були дуже взаємопов’язані між собою. Один витікав з іншого. І перший пункт – був урок біатлону в школах. Мені тоді пояснювали: це нереалістично, навіщо навіть таке оголошувати, якщо це неможливо зробити.
Я ж пояснював, що нам, як країні у війні, дуже важливо виховувати молодь в патріотичному дусі, навчати користуватися зброєю, щоб вони могли захистити країну і, в тому числі, розвивати масовий спорт.
На сьогоднішні ми проводимо всеукраїнські змагання з кросового біатлону (кросовий біатлон поєднує біг пересіченою місцевістю зі стрільбою з гвинтівки – «Главком»). Вже 600 загальноосвітніх шкіл долучилися до цього проєкту. Ми разом з Міністерством молоді і спорту закупляємо лижі, пневматичні гвинтівки, мішені. І в такий спосіб ми дійсно робимо добру справу і для держави. Якщо в нас немає нормальної військової підготовки в школах, то потрібно знаходити інші нестандартні шляхи, коли діти бігають і стріляють.
Потрібно спробувати дитину мотивувати, щоб вона хотіла побудувати свою професійну кар’єру спортсмена. Якщо 2% дітей із 100, які будуть в цій системі, в результаті стануть професійними спортсменами, то це і є той ресурс, який нам треба. І я вже зараз бачу, що це відбувається.
У червні в Києві відбуватиметься підсумковий Всеукраїнський турнір по кросовому біатлону в рамках програми «Пліч-о-пліч». У цій програмі спочатку було п’ять видів спорту, однак я все-таки домігся, щоби туди долучили і біатлон.
І що ще ми бачимо? Що деякі колишні тренери, побачивши цю програму, повертаються в біатлон. За рахунок цих активностей з’явилися нові обласні федерації біатлону, яких не було ніколи.
Якщо станом на 2022 рік у нас було 10 федерацій біатлону, то станом на 2026 рік у нас уже 15.
Причому я відійшов від ідеї створення федерацій, якими керуватимуть люди, яких я знаю і знають мої знайомі. Ні, так це не працює. Навпаки я намагаюся знайти людей, яких я взагалі не знаю, але які самі приходять, тому що вони є фанатами цієї справи. Якщо буде цей ентузіазм, то і ця справа піде. І відповідно під це треба шукати ресурс, чим ми і займаємося.
Наприклад, ми започаткували програму забезпечення дитячих шкіл лижами, бо їх просто не було. І для цього ми уклали контракт з виробником – компанією Fischer, який виготовляє лижі з логотипом нашої федерації. І ми ці лижі просто школам роздаємо як подарунок. Закупляємо пневматичні гвинтівки, роздаємо місцевим федераціям як подарунок.
Тобто, ми робимо усе можливе, хоч наш ресурс обмежений, бо ми є громадською організацією. Але той ресурс, який ми маємо, спрямовуємо саме на те, щоб було якомога більше осередків, куди дитина може прийти. І з цього, врешті-решт, з’явиться інфраструктура, яка дасть свій результат. Це дасть результат, коли, можливо, вже будуть інші керівники Федерації біатлону.
Зараз нам потрібно зробити міцний фундамент, щоб по-новому подивитися, як має розвиватися біатлон. Все, що було і працювало на початку 1990-х років і ще тягнулося з радянської доби, воно закінчилося. Все. Зараз абсолютно по-іншому біатлон розвивається в світі. Якщо ми хочемо бути конкурентними, ми мусимо рухатися в сучасному напрямі.
«Росіяни і білоруси у збірній України? Ми навіть не ведемо цих дискусій»
Ви наголосили, що Україна відмовляється від натуралізації і покладатиметься лише на своїх вихованців. А чи звертались до вас росіяни, білоруси або ж їхні представники і пропонували свої послуги? Мовляв, «ми не заплямовані підтримкою війни і хочемо розвиватися в Україні»?
Ми навіть не ведемо цих дискусій. Так, виходили деякі тренери, які пропонували свої послуги, щоб працювати з командою. Причому непогані тренери. Але я таке рішення собі не можу дозволити, це питання є дуже сенситивним для України. Ми воюємо, і це неможливо зараз зробити.
Раніше ми вже втратили, як мінімум, чотирьох класних спортсменів, і дуже перспективних. Наприклад, Катерину Бех (російська біатлоністка, яка виступала за Україну, але після початку повномасштабної війни повернулася в Росію – «Главком»). Сьогодні російські біатлоністи до нас не звертаються. Але якби ми виказали інтерес, сказали, що ми відкриті до цього, думаю, що інтерес би був. Тому що Росія і Білорусь виключені з міжнародних змагань, і, по суті, вони виступати не можуть.
Знаєте, в чому є проблема легіонерів? Команда в біатлоні – це чотири-п’ять спортсменів, які можуть виступати на Кубках світу. Всі ж хочуть там виступати. Більше ти не можеш поставити на один етап. Як тільки ти береш кількох легіонерів… А ти ж їх береш для чого? Для того, щоб вони виступали на найвищому рівні. І для українців, які тренуються багато років, залишається умовно два місця. Інші українці просто завершують з біатлоном, бо не бачать для себе перспективи.
У короткочасній перспективі з легіонерами ми можемо отримати результат. І нам будуть навіть аплодувати. Але потім залишиться випалене поле, де, на жаль, не буде перспективи – не буде молоді, яка підросте. Тому я ж кажу, потрібно 10 років для того, щоб початківця підготувати до професійного спортсмена.
З чим пов’язана така кардинальна зміна тренерських штабів жіночих і чоловічих збірних?
Це абсолютно логічна історія. Я, по-перше, вдячний нашим тренерам і Надії Олександрівні Бєловій і Миколі Миколайовичу Зоцу, що вони два останні сезони працювали з нашими національними командами. Тоді були такі умови, що, по суті, це були найкращі тренери, яких ми могли залучити.
Але далі дивимося на перспективу. Починається новий олімпійський цикл. І розуміючи, що ми робимо ставку на омолодження, на те, щоб дати шанс молодим, ми хочемо дати шанс і українським тренерам, щоб вони розвивалися. Ми йдемо на таку кардинальну зміну.
Наприклад, з Надією Олександрівною Бєловою в мене була чітка домовленість: вона працює виключно до Олімпіади-2026. Вона внесла дуже серйозний внесок в зростання наших молодих спортсменів. Подивіться, як Віталій Мандзин прогресує. Богдан Борковський додав дуже серйозно.
Але час біжить. І якщо ми хочемо не робити застій, а хочемо розвиток, тоді ми маємо давати шанс новим тренерам.
Тепер давайте щодо наших тренерів, яких ми призначили. Жіноча команда. Останні роки з юніорами і з юначками працювала Оксана Хвостенко, наша колишня біатлоністка. Вона себе показала, на мою думку, як дуже фаховий, класний тренер і психолог. Я бачу атмосферу всередині цієї команди. Вони – як одна родина. Дівчата дуже її поважають, вони її слухають. У команді є взаємовиручка, така дуже добра атмосфера.
З цієї команди в цьому році Тетяна Тарасюк і Ксенія Приходько перейшли в дорослий біатлон. В наступному році ще перейдуть четверо.
Оксана Хвостенко з ними працювала з самого малечку і підвела їх до рівня, коли вони показують серйозні результати. Зокрема, ми в юніорському Кубку Націй закінчили сезон на першому місці. То кому тоді давати шанс, як не Хвостенко? Чи це ризик? Безумовно ризик.
Чи спортсмени, які вже є в національній команді, не ставляться з пересторогою до цього? Ставляться. Але для Оксани це виклик, який вона прийняла. І я вважаю, що такий шанс треба їй дати. І я переконаний, в неї може багато чого вийти.
Чоловіча команда – Сергій Семенов. Ви знаєте, що він після завершення своєї професійної кар’єри достатньо багато часу проводить за кордоном. Він одружений з біатлоністкою зі збірної Швейцарії Аїтою Гаспарін. У Швейцарії він набирався тренерського досвіду.
Хочу сказати, що в нас селекція стосовно тренерських складів не завершена. Ми ведемо постійні дискусії, діалоги з різними тренерами, в тому числі й іноземними. Але я вам теж можу сказати, що іноземний тренер не є панацеєю.
Система, яка сьогодні сповідується у світі, наприклад, скандинавська, вона дуже відрізняється від нашої. Вони більше часу тренуються не на зборах. Вони більше часу тренуються вдома. Тому що в них є умови для того, щоб тренуватися вдома. В клубах своїх, з особистими тренерами. А уявіть собі в наших умовах, в умовах війни. От розпусти наших спортсменів зараз додому. Куди вони поїдуть? В Суми під обстріли? В якому вони моральному стані повернуться? Адже що таке біатлон? Біатлон – це 70% психології.
Коли іноземні тренери починають знайомитися з нашими планами, то вони не звикли стільки днів бути на виїздах, на зборах. Коли іноземний тренер вибирає ризиковий варіант з роботою у країні, яка перебуває у війні, де треба велику кількість часу проводити на закордонних зборах… То, безумовно, це впливає на їхнє рішення щодо ймовірної співпраці. Але Федерація біатлону над цим працює. І я переконаний, що в нас вийде, в нас є дуже добрі напрацювання.
Я не буду зараз спойлерити, але ми працюємо над тим, щоб якраз знайти для наших команд серйозних фахівців із фізпідготовки. До чоловічої команди ми вже долучили молодого тренера Олексія Красовського, який якраз є лижником. Але я не виключаю, що в нас можуть ще з’явитися іноземні фахівці з фізпідготовки. Або у вигляді консультантів, або у вигляді штатних тренерів, які будуть на постійній основі з нами працювати.
У нас ніколи не було свого сервіс-траку (вантажівка-майстерня для підготовки лиж). В цьому році ми його купили
Те саме я вам скажу щодо сервісу (підготовка лиж). Весь біатлон перейшов на безфторові змащення і порошки. Усі команди, які лідирують. Вони до цього готувались, тому в них є вся система, в них є свої порошки. В Україні це не виготовляється. Ми це мусимо купляти за кордоном. Причому вони завжди будуть на крок попереду, якщо в них є свої компанії, які це роблять, то вони спершу зроблять для своїх,
Втім, щодо сервісу можу зробити анонс. У нас ніколи не було свого сервіс-траку (спеціально обладнана вантажівка-майстерня для підготовки лиж – «Главком»). В цьому році ми його купили. І це серйозні кошти для нас. Я кілька років збирав ресурс для того, щоб мати можливість придбати це для України.
У нас три іноземних фахівці, які будуть займатися сервісом і які вже з нами працювали в минулому сезоні. Можемо тренуватися скільки завгодно, але якщо будемо дуже сильно відставати у підготовці лиж, то результату не буде ніколи.
«Кошти для фінансування біатлону у нас є лише до вересня»
У постолімпійському сезоні розмір бюджетної підтримки спортивних федерацій знижується. Як це вплине на наш біатлон?
Вже вплинуло. У нас станом на цей момент немає фінансування ще на три місяці року. Тобто в кошти є до вересня. Тому будемо шукати ще варіанти.
Якщо ми хочемо розвивати біатлон, брати участь в усіх змаганнях, підтягувати молодь, збільшувати команди – потрібен ресурс. Будемо шукати, переконувати, що це потрібно. В тому числі шукаємо допомогу від наших міжнародних партнерів, Міжнародного союзу біатлоністів (IBU). Вони нам дуже допомагають у цих питаннях. Також шукаємо і внутрішніх партнерів, які нам допомагають в тому, щоб ми деякі збори могли провести за позабюджетні кошти.
IBU зайняв найбільш принципову та правильну позицію щодо Росії
Якщо вже ми заговорили про IBU. Росія пішла в Спортивний арбітражний суд (CAS), щоб скасувати своє відсторонення від змагань під егідою IBU. Як думаєте, чим все може завершитися?
У CAS ситуація непроста. Ви ж бачите, що кілька рішень були якраз не на користь, так би мовити, адекватності. Ми це бачимо.
Біатлон чим є унікальний у порівнянні з іншими міжнародними федераціями? Він став першим, коли на конгресі у вересні 2022 року було прийняте рішення не допускати росіян і білорусі до участі в змаганнях. А також виключили з членства в IBU російську і білоруську федерації. Я був ще тоді не в статусі президента – на цей конгрес з’їздив в статусі делегата.
І тут, до речі, допоміг мій політичний досвід. Ми попрацювали над тим, щоби зробити два рішення. Одне рішення – про призупинення участі, яке всі інші міжнародні спортивні федерації робили, коли відсторонювала російських спортсменів від змагань. А друге рішення – про виключення. Тому що для того, щоб відновити участь, потрібно спочатку поновити своє членство. І тільки після того, як поновили членство, можна претендувати на те, щоб відновити участь. Тобто це був такий запобіжник. І для того, щоб таке рішення було, має зібратися спеціальна комісія, яка має визначити, чи зникли підстави заборони участі. Потім після цього керівний орган IBU може прийняти рішення про поновлення членства.
Наступний конгрес відбудеться у вересні цього року. Він буде виборним. Буде відбуватися в Німеччині. І там, я думаю, це питання буде порушуватися знову. По-перше, в нас зміниться президент Міжнародного союзу біатлоністів, тому що за новою конституцією IBU можливо лише два терміни. І два терміни для Олле Даліна (чинний президент IBU – «Главком»)вичерпуються.
Безумовно, що рішення CAS може серйозно вплинути. Російське лобі працює і працює постійно. Вони навіть без змагань впливають, мають своїх друзів у світовому біатлоні і так далі. Однак, IBU зайняв найбільш принципову та правильну позицію щодо Росії. І коли Міжнародний Олімпійський комітет дозволив російським атлетам брати участь в Олімпійських іграх, то IBU сказав, що у біатлоні це неможливо, тому що вони не пройшли відбір і не кваліфікувались.
Я дуже вдячний IBU за спільну позицію, яку ми всі ці роки тримаємо. І я хочу сказати, що ми дійсно з IBU в дуже добрих взаємовідносинах. Вони нас підтримують.
Чого тільки вартує, що президент IBU за час повномасштабного вторгнення тричі відвідував Україну на моє запрошення. І цього року в березні він був на чемпіонаті України в Буковелі.
«Змагання, які проходили колись в російських Ханти-Мансійську, Сочі, потрібно забирати в Україну»
Щодо Буковеля. На якій стадії там будівництво біатлонного центру?
Замовником цього будівництва виступала Поляницька сільська рада. Ще до 2022 року були амбіції провести зимові Олімпійські ігри в Україні. До цього готувались. Але, щоб провести Олімпійські ігри, потрібна інфраструктура. Не можна виграти право на проведення Олімпіади і лише потім почати будувати інфраструктуру.
Для цього потрібно пройти певний шлях. І моя рекомендація була завжди такою: рухайтеся в цьому напрямку. Будуйте траси для фристайлу, будуйте хокейні майданчики, оновлюйте цю всю інфраструктуру. Без цього мріяти про Олімпійські ігри нереально.
Чи можливо це в майбутньому? Так, можливо. І якраз я вважаю, що ця ідея з побудовою такого біатлонного комплексу в Буковелі, вона правильна, якщо мати амбіцію проводити колись Олімпійські ігри. І тому цей комплекс єдиний в Україні мав бути сертифікований за найвищою у світі категорією А. І там все для цього зроблено. Там дійсно зроблений дуже класний стадіон в прекрасному місці. З чудовим оглядом.
Він буде, на мою думку, одним з найкращих у світі, якщо там колись будуть проходити Кубки світу. Тому що такої траси, яку буде видно з трибун, немає ні на одному з стадіонів світу. От хто любить біатлон, він розуміє, що ти, коли перебуває на стадіоні, бачиш лише старт, фініш і стрільбу. А далі біатлоністи втекли і ти тільки на екранах можеш бачити, що відбувається.
А тут траса таким чином спланована, що десь 70% всього, що відбувається, ти бачиш перед собою. Тобто ти слідкуєш наживо, як біатлоністи піднімаються в гору. Там є свій дуже крутий вайб.
Безумовно, війна реально вплинула на розбудову комплексу. Там потрібні ще інвестиції – щоб доробити освітлення, асфальтне покриття на самому стадіоні. До цього часу там немає адміністративного корпусу. Хоча все під адміністративний корпус підготовлено. У звичайному режимі адмінбудівлю можна використовувати як ресторан або івент-холл. А під час змагань воно все може стати інфраструктурою для проведення біатлонних змагань.
Важливо, що цей комплекс будувався з постійною комунікацією з IBU, що туди спеціалісти приїжджали, давали рекомендації, як правильно зробити, щоб потім стадіон був сертифікований. І, в принципі, представники IBU, які приїжджали, вони відзначають, що є перспектива для того, щоб тут проводились міжнародні змагання найвищого рівня.
Звісно, в час війни це, мабуть, не пріоритет для країни інвестувати туди кошти. Але, взагалі, ідеологічно і стратегічно ті змагання, які проходили колись в російських Ханти-Мансійську або в Сочі, потрібно забирати в Україну. Це ближче до решти Європи по логістиці. І в Східній Європі ми маємо стати тим місцем, де буде проходити один з етапів Кубка світу впродовж біатлонного сезону. Я вже не кажу про змагання іншого рівня, Кубка IBU або юніорський чемпіонат.
Скільки потрібно хоча б приблизно коштів ще вкласти? Є якісь розрахунки? Скільки часу може зайняти завершення будівництва?
Я не є глибоко в цій історії. І щодо ресурсу не можу сказати, можу тільки здогадуватися. Думаю, що при наявності ресурсу можна все зробити впродовж одного будівельного сезону. Хоча в Буковелі сезон будівельний дуже короткий. Коли погода дозволяє.
Ми там уже проводимо кілька років чемпіонати України. Тренування проводимо, відділення дитячо-юнацьких спортивних шкіл запрацювало. І діти туди приїжджають тренуватися. Тобто все це працює. Законодавчих там немає ніяких бар’єрів, немає якихось там конфліктів земельних.
Чи є наразі якісь конфліктні питання щодо цього будівництва?
Там була запропонована цікава ідея, по суті, державно-приватного партнерства навпаки. Як правило, держава дає землю і комунікації приватним інвесторам, які за свої кошти щось будують. Тут земля в Буковелі була приватною. Але власники бачать перспективу проведення міжнародних змагань і навіть мають амбіції колись проводити Олімпійські ігри. Вони прийняли рішення, що цю земельну ділянку, яка має солідну комерційну вартість, вони віддадуть безкоштовно для громади, а громада буде залучати кошти, щоб на цій землі побудувати національний інфраструктурний комплекс.
Тобто власником цього стадіону, стрільбища, трас і так далі, є комунальне підприємство селищної ради.
Там конфліктів ніяких немає. Там навпаки стратегія win-win. Можливо, приватний власник більше б отримав коштів одномоментно, якби просто продав цю ділянку і там з’явилося три-чотири готелі? Мабуть, це було б вигідніше з точки зору грошей для власника, але не з точки зору розвитку, стратегічного бачення, розвитку цього курорту і можливостей спортивних. Там з’явився такий комплекс, де не тільки можна культивувати біатлон, але і лижні гонки теж… З чим в Україні проблема.
І, до речі, це ще одна проблема для нас, для біатлону. Нам нема звідки брати готових лижників. Подивіться, що роблять інші країни: Норвегія, Фінляндія, Швеція…. Вони просто беруть готового лижника, який вже вміє добре бігати, і вчать його стріляти. І той стає біатлоністом. Але коли він з лижника стає біатлоністом, він все-таки є швидшим, ніж суто біатлоністи, правда ж? Апріорі. В нас такої опції або фори немає. У нас нема де взяти свою Анамарію Лампіч (словенська лижниця, яка перейшла в біатлон і є однією з лідеркою за швидкістю на трасі – «Главком»).
Я більше скажу: деякі наші біатлоністи беруть участь в чемпіонатах України з лижних гонок і їх виграють. От такі наші реалії.
«При рівних результатах ми будемо все-таки давати шанси молодим»
У постолімпійський сезон в нашій збірній буде відбуватися зміна поколінь?
Вважаю, що кожен займає своє місце. У нас немає такого, що хтось займає чуже або хтось приходить на чиєсь місце. Це природній процес. По-перше, скажу, що Дмитро Підручний, якому зараз 34 роки, після наших тривалих дискусій, прийняв рішення продовжити виступати. Тобто він ще кілька сезонів точно буде виступати. Можливо, навіть і до наступної Олімпіади. Приклади спортсменів в інших країнах, свідчать, що можна змагатися і до 40 років та показувати високі результати. Я підтримую Дмитра. У нас з ним чудова комунікація.
Що стосується Юлії Джими, то вона прийняла для себе рішення продовжувати виступи. Для неї цей сезон був явно невдалим. Травма була, і потім вона так і не змогла відновити кондицію. От, вона не хотіла би закінчувати свою кар’єру на такій ноті, тому вона бачить в собі ще сили продовжити. Безумовно, ми це вітаємо, але для всіх спортсменів все має вирішувати спортивний принцип.
Тобто хто кращий на цей момент, той і має виступати. Іншого варіанту немає. Якщо, наприклад, є спортсмен, який не потрапляє в 60 кращих чи в 40 кращих у світі взагалі, і він віковий, то краще нехай у топ-40 не потрапляє молода спортсменка, якій 19-20 років, але через рік вона вже буде потрапляти.
При рівних результатах ми будемо все-таки давати шанси молодим, а так має все вирішувати спортивний принцип.
Оскільки в нас ще є до наступних Олімпіади чотири роки, то ми маємо взяти максимально велику кількість молодих. І пробувати з них знайти оцю п’ятірку-шестірку тих, які будуть на Олімпіаді 2030 року. Ось така філософія. Чи виявиться вона правильною? Побачимо за результатами.
Я скажу, що в жіночій команді конкуренція зараз буде дуже висока, особливо в наступні два роки.
Що стосується Олександри Меркушиної, то в неї було дуже потужне завершення минулого сезону. Вона отримала чималий заряд адреналіну завдяки блискучому виступу на юніорському Чемпіонаті світу. Це для неї був останній юніорський Чемпіонат світу. Потім вона показала себе на останніх етапах Кубка світу, потрапивши в топ-15. Будемо вболівати, тримати за неї кулаки і підтримувати, щоб Олександра далі зростала, працювала.
Олександра та її сестра Анастасія Меркушина будуть працювати в команді, де їхній батько буде тренером. Вони більше йому довіряють, але якщо вони хочуть вирости професійними спортсменами, то потрібно все-таки не зациклюватися, а брати корисне з усіх сторін і бути частиною команди, якою вони і є. Тому було прийняте рішення, що всі тренуються разом. Для кожного можуть бути свої особливості в тренувальному процесі, індивідуальний підхід, але команда має бути одна.
«Прийшов Крулько і всіх повиганяв? У мене такого самодурства немає»
Наскільки ви задоволені спонсорськими угодами з федерацією і чи є вже напрацювання на новий сезон? Можливо, хтось вже звертався з новими цікавими пропозиціями?
Робота зі спонсорами – виключно мій головний біль на 100%. Чи були звернення, що ми дуже хочемо вас підтримати? Жодного разу. Черг бути спонсорами в спорті немає. Бізнесу зараз дуже важко. Тому знаходити тих, хто хоче підтримувати спорт, з кожним роком стає дедалі важче. І це не стосується лише біатлону, це стосується всіх видів спорту… Мабуть, легше знайти спонсорів футбольним клубам. Або, наприклад, для боксу, для Олександра Усика, або для тенісу, для наших дівчат, які в топ-50. Там світові компанії самі хочуть і між ними конкуренція, щоб спортсменів забирати собі. У нас такого і близько немає.
Тому це дуже скрупульозна, важка робота. І я дійсно вдячний нашим спонсорам, які нас підтримували, продовжують підтримувати. І тим, які підтримували, але з різних причин перестали це робити.
Букмекери взагалі заходять в біатлон? Наприклад, іноземні збірні з біатлону мають підтримку букмекерських компаній?
Відповідно до конституції IBU букмекерські компанії мають можливість підтримувати біатлонні команди, якщо вони мають національну ліцензію. Чи наш біатлон користується цим? Ні, поки що. Чи я відкритий до того, щоб у нас були партнери, які мають ліцензію, які чесно платять податки? А чому б ні? Якщо вони чесно працюють, здійснюють свою легальну діяльність. І ставки, наприклад, приймаються в тому числі і на біатлон. У нас до цього часу букмекерські компанії не були партнерами. Може, прочитають інтерв’ю і звернуться до нас. Будемо сподіватися.
Чи бачите ви у федерації якусь опозицію до себе, чи є люди, які критикують ваші ідеї, ваші вчинки. Може, хтось уже хоче замінити вас?
Я вам скажу, що коли мене запросив очолити федерацію біатлону Володимир Михайлович Бринзак, колишній президент, то він довго зі мною вів переговори. От, я врешті-решт погодився. Тоді, дійсно, були дуже серйозні перестороги. По-перше, політик. «Чи буде він цим займатися? А що він розуміє в цьому». Казали, що молодий: «А як відреагує на це стара гвардія біатлону?». Врешті-решт мені це довірили. У цьому році наприкінці осені буде конференція, тож побачимо.
Зараз я не відчуваю, що в нас є якась фронда, яка мені заважає працювати. Такого немає. Так, нам прийшлося ухвалити деякі кадрові рішення. Ми поміняли людину в Міністерстві молоді і спорту, яка відповідала за біатлон. Привели молодих людей. Змінили підхід до роботи.
Але я нікого з біатлону не виганяю і навіть тих, хто мені вчора опонував, або голосував проти мене. Це ж не призвело до того, що прийшов Крулько і всіх повиганяв з біатлону. В мене такого самодурства немає. Я ж адекватний політик. Я ж розумію, що всім подобатися не можу. І я відкритий для критики, конструктивної і розумної.
Якраз я і намагаюся зібрати таких людей, які будуть давати потрібні пропозиції, на основі яких приймаються рішення. Тому все нормально. Я тут не бачу проблем, якщо хтось чимось незадоволений. Такі люди завжди будуть. Якщо ти починаєш щось робити, завжди знайдуться ті, хто буде критикувати.
До речі, з паном Бринзаком ви спілкуєтесь? Можливо, він вам щось радить, чи ви запитуєте у нього порад?
Ми нормально спілкуємося в дружньому режимі. Часто телефонуємо один одному і зустрічаємося, і, безумовно, багато про біатлон говоримо. Як же ж без цього? Я ділюся з ним своїми ідеями, запитую, якби він вчинив в цій ситуації. Це нормально.
Розкажіть про медійну роботу федерації. Знаємо, що нещодавно з’явився сайт, в соцмережах певні зміни відбуваються. Які є плани та оцініть те, що вже зроблене.
Ми зробили багато кроків вперед у медійній роботі за ці кілька років. У нас не було сайту. Так, був сайт biathlon.com.ua, але це не сайт федерації. А тепер сайт з’явився (biathlon.org.ua – «Главком»). Даємо інформацію в Telegram-канал, Instagram, Facebook. Тобто стараємося бути медійними, давати інформацію для широкого кола вболівальників. Чи воно все ідеальне? Нічого ідеального бути не може. Чи може бути краще? Безумовно. Над цим працюємо активно.
Як правило, зимові види спорту влітку йдуть у летаргічний сон. Анабіоз. А в нас тільки все почалось. Ви зайдіть на наш сайт, на наші канали інформаційні. Там кожен день нова інформація. Там провели змагання у Володимирі, у Кривому Розі, у Рівному, у Львові, у Закарпатті. Одним словом, вся Україна проводить кожен день якісь змагання. Кожен день щось по кросовому біатлону, проєкт «Пліч-о-пліч», збори почалися і так далі, і так далі…
«Мене часто запитують про Олену Підгрушну…»
Чи будете долучати до своєї команди в федерації наших легендарних біатлоністів? Зокрема олімпійську чемпіонку Олену Підгрушну.
Наші легендарні біатлоністи всі долучені до нашої команди. Всі. Сергій Семенов – це легендарний біатлоніст? Так. Оксана Хвостенко – легендарна біатлоністка? Так. Валя Семеренко – легендарна біатлоністка? Так. І можемо йти далі по списку. Ми всіх намагаємося долучити до роботи, хто може і готовий працювати тренерами. Але посада головного тренера національної команди одна. Головний тренер чи старший тренер – він один.
Не всі легендарні біатлоністи готові відразу ставати, наприклад, дитячим тренером і збирати групу дітей, з ними показувати результати і йти вперед. Не всі готові. А от відразу стати головним тренером збірної, ну так теж не завжди виходить.
Олена Підгрушна в нас нещодавно була головний гостем на змаганнях «Родинний фестиваль» у Києві. Вона проводила майстер-класи. Два тижні тому Олена Петрова була у Володимирі. Дмитро Підручний проводив майстер-клас з дітками з ДЦП. Тобто, ми демонструємо, що біатлон доступний для всіх, всі можуть спробувати себе. Там дітки стріляли з лазерних гвинтівок і ми туди запросили як зіркового гостя Дмитра Підручного.
Мене часто запитують щодо Олени Підгрушної… Я ж до неї дуже позитивно ставлюся, і вона має великі заслуги. Так от я вам хочу сказати: коли Олена Підгрушна закінчувала свою кар’єру біатлоністки, я її запросив одразу і сказав, що всі умови створені. Кажу: «У нас є амбіція створити біля Буковеля, у Ворохті, відділення біатлону і тут набирати дітей. Я відчуваю тут великий потенціал. Тут діти в горах, вони класні, вони дуже спортивні, в них є задатки. Давайте будемо це розвивати». Вона загорілася: «Давайте, все ми будемо робити». А потім бажання не виявилося, бо виникли особисті питання, через які вона не могла це зробити. Сьогодні ж Олена виховує дитинку, коли вона підросте, то можливо, наша, чемпіонка зможе повноцінно включатися. Будемо думати, я відкритий.
Наприклад, для мене дуже показовим є шлях Оксани Хвастенко. Вона взяла найменших і за ці роки вона виросла з цими дітьми. Вони себе показали вже на юнацьких, юніорських чемпіонатах. Деякі з них уже потрапляли в заявки етапів Кубку IBU, або брали в них участь. Вона з ними себе показала і оцей шанс отримала.
Валентина Семеренко. Вона куди пішла? Вона пішла до найменших дітей, які готуються на Юнацький Олімпійський фестиваль. Вона туди готує цих діток. І за кілька років ми подивимося на результати, на цю групу дітей, таку трохи експериментальну. І далі, якщо ми побачимо, що ця група зростає, що там є перспективні біатлоністи, вона теж може з ними рости.
Артем Прима – легендарний біатлоніст? Так. Зараз його призначили старшим тренером юніорської збірної. Він рік допомагав паралімпійській команді, ми його повернули і призначили на посаду старшого тренера юніорської збірної. Я був би радий, якби у мене список тренерів був такий, що я би мучився, як вибирати. Однак, дуже часто буває, коли ми довго шукаємо, вмовляємо. Тому що тренерів у нас, на жаль, небагато. Вони в нас є, але час бере своє, і не всі вже мають мотивацію витрачати здоров’я для того, щоби готувати юні команди. Тому будемо молоді давати шанс.
Чи були випадки під час війни, коли українським біатлоністам, насамперед молодим, робили пропозиції змінити громадянство?
Мені такі приклади невідомі. І взагалі правила IBU, вони не дуже прихильні до таких змін. У нас були інші випадки, коли спортсмени, насамперед молоді, переставали далі працювати в команді, виїжджали кудись закордон з родиною і займались вже чимось іншим. Але так, щоб українці змінювали громадянство аби виступати за іншу збірну, такого поки що не було.
Що у нас зараз з біатлоном на Сумщині та Чернігівщині?
Там ситуація дуже складна. По-перше, молодь з сім’ями і батьками виїжджає звідти. Вони припиняють займатися біатлоном, якщо там, куди вони переїхали, немає секції. На жаль, ви знаєте в якому стані Чернігівська база… Вона знищена. Сподіваюсь, колись знайдемо ресурс, щоб її відбудувати. Плани такі є. Звертаємося до різних фондів і до іноземних організацій, щоб це почати.
Так само кілька спортивних шкіл у нас знищені на Сумщині. Це саме стосується і Харківщини. Та й взагалі там, де поруч зона активних бойових дій, прильоти, проводити змагання, м’яко кажучи, не просто.
Хоча я не можу сказати, що там біатлон перестав існувати: тренери на місці, діти займаються. Але війна, на жаль, змінила наше життя. І від цього, в першу чергу, страждають наші спортивні можливості і спроможності для розвитку масового спорту. Однак, навіть в таких умовах ми продовжуємо працювати.
От я вам приведу приклад. Я вже згадував про Буковель, про Ворохтянську школу, від якої Олена Підгрушна відмовилась. Я почав шукати іншого тренера і мені вдалося переконати Тетяну Рудь, яка з Сумщини, щоб вона переїхала в Івано-Франківську область. Вона дуже крутий дитячий тренер, вона виховала цілу плеяду молодих біатлоністів, які зараз є в національній команді. Зокрема, Богдан Борковський з нею тренувався, коли жив на Сумщині.
От і зараз вона має секцію, має дуже перспективних діток у Ворохтянській ДЮСШ. Мені довелося персонально витратити дуже багато часу, щоб це все організувати. Переїзд, побут, ДЮСШ. Комусь може здається, що це все автоматом відбувається, автоматом нічого не відбувається. Це все дуже кропітка робота.
«Фуркад і Бьорндален на своїй шкірі не відчули всі принади того, коли Росія йде когось «освобождать»
Світове біатлонне ком’юніті переважно підтримує Україну. Але є п’ятиразовий олімпійський чемпіон Мартен Фуркад, який робив проросійські заяви. Є восьмиразовий олімпійський чемпіон Уле-Ейнар Бьорндален, який переїхав жити до Білорусі. Як бути з такими прикладами?
Біатлонне ком’юніті, мабуть, найбільше підтримує Україну, якщо порівняти з іншими осередками у світовому спорті. Той же Себастьян Самуельссон робив заяви щодо українських спортсменів, підтримував нас і засуджував російську агресію. Однак є й інші. На жаль, вони є скрізь. Вони є в європейській політиці, в спорті. Ви думаєте, Росія не працює активно в біатлоні? Працює.
Що я можу сказати стосовно позиції Фуркада і Бьорндалена? Вони живуть в полоні своїх стереотипів. Ці спортсмени на своїй шкірі не відчули всі принади того, коли Росія йде когось «освобождать». За собою Росія залишає випалене поле, окупацію і страждання людей.
Ми працюємо з усіма, і всім доносимо цю інформацію. Персонально працюємо. Але я ж не можу залізти кожній людині в голову. В когось є особисті моменти, чому він займає таку позицію. Зокрема, Бьорндален комунікує з дружиною (білоруська ексбіатлоністка Дарія Домрачева – «Главком»). Вона була хорошою спортсменкою, але сьогодні Бьорндален та Домрачева вважають, що в Білорусі з демократією все в порядку, що там все чудово і все добре. Це ж не так.
Тому пропаганда працює. Вона впливає навіть на українців. Скільки є молодих українців, які наводять на наші будівлі ракети. Це ж не космонавти роблять, це роблять люди, які мають паспорти громадян України і які народилися вже в незалежній Україні.
То що ми хочемо від іноземців? Для яких війна десь там далеко, незрозуміло де. І яка, як вони вважають, їх не стосується. Або які вважають, що спорт має бути поза політикою. І спортсмени ж не винуваті, вони мають виступати. А ми ж наводимо приклади, ми кажемо: «От дивіться, ці конкретні російські спортсмени, вони військовослужбовці армії Росії чи ФСБ, вони мають офіцерські звання і вони підтримують політику Путіна. Вони є частиною військової потуги, яка чинить агресію проти України». Ми про це повинні чітко артикулювати, і ми це робимо: інформуємо постійно наших міжнародних партнерів. Не було б нашої активної позиції, не було б цієї підтримки від біатлонного ком’юніті, про яку ви говорите.
Як ви вважаєте, біатлон – номер один серед зимових видів спорту в Україні?
Я вважаю, що так. Біатлон займає перше місце серед зимових видів спорту щодо популярності. Це 100%. І за кількістю переглядів трансляцій – також 100%, що біатлон на першому місці.
І навіть те, що ми маємо наразі щодо трансляцій біатлону… За останній рік була зроблено неймовірно багато. Ви навіть не уявляєте, як важко було переконати суспільного мовника, щоб вони погодились на трансляції чемпіонату України. Це ж дуже важкі зйомки. Це треба свою мати програму, яка буде виводити на екран оцю стрільбу під час загань в онлайн-режимі. Це дороговартісна історія.
Але ми пройшли цей шлях, ми підготувались разом з «Суспільним», переконали їх, що це їм теж буде цікаво, що це буде популяризувати біатлонЮ і «Суспільне» буде мати більше переглядів. І ми не помилились. Тепер «Суспільне» каже, що це в їхній сітці надовго – будуть регулярно чемпіонати України з біатлону транслювати. А для вболівальників теж плюс.
Це все якраз і є тим, що буде робити наш біатлон ще більш популярним.
